• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Видатні люди Теребовлянщини
• Йосип Сліпий

Йосип Сліпий (Коберницький-Дичковський; 17.02.1892 -7.09.1984)

Верховний Архиєпископ, Патріарх УГКЦ, кардинал, доктор богословія, професор, дійсний член НТШ, свідомий український патріот, в'язень-каторжанин більшовицьких ГУЛа-гів.Народився в с. Заздрість Теребовлянського повіту з багатодітній селянській родині. До школи ходив у рідному селі Заздрість та у Вишнівчику, який знаходиться біля відпустового місця Зарваниці. Виховуючись у побожній родині, відвідуючи Богослужіння перед Чудотворною іконою Зарваницької Богоматері, юний Йосиф сформував покликання до священства. Середню освіту отримав в Тернопільській гімназії, яку закінчив з відзнакою в 1911 році, після чого вступив до Львівської Духовної семінарії. Одночасно записався на Богословський факультет Львівського університету. Помітивши в молодого семінариста великі здібності у навчанні, Митрополит Андрей Шеп-тицький в 1912 р. посилає його до Австрії, до славного Інсбрукського університету на філософсько-богословські студії. Через чотири роки навчання він захистив докторську працю на тему "Поняття життя в Євангелії" (1916), а через рік, 30 вересня 1917 року, в Уневі Митрополит Андрей висвячує його на священика. Для продовження наукової праці о. Йосиф повертається до Інсбрука, де складає іспити і отримує ступінь доктора богословія.

Щоб збагатити богословську християнську думку, поглибити розуміння цілого ряду теологічних питань, будучи вже доктором богословія, він продовжує свої студії в університетах Інсбрука, а згодом Рима (Григоріяна і Анджелікум) та в Орієнтальному інституті (1918-1922). Крім богословських наук вивчає філософію, філологію, мистецтвознавство. Він володів вісьмома європейськими мовами. Студії і наукова праця завершились ґрунтовною роботою "Тринітарна наука візантійського Патріарха Фотія" (1920). Отримавши в 1922 р. нові наукові ступені ("магістр агрегатує" унікальних наук і доктор філософії), 30-річний вчений-теолог повертається до Львова. Митрополит Андрей призначає його професором догматики на Богословському виділі Духовної семінарії. Поряд з викладацькою та виховною роботою в семінарії професор о. Сліпий на протязі 3-х років (1922-1925) організує Богословське Наукове Товариство (БНТ) і видає журнал "Богословіє". При Товаристві створює і очолює бібліотеку з музеєм, яку поповнює старовинними книгами ("унікатами").

Бачачи високу ерудицію та організаторські здібності професора о. Сліпого, Митрополит Андрей в 1925 р. призначає його ректором Духовної семінарії, а коли у Львові в 1928 р. була відкрита Греко-Католицька Богословська Академія, він стає її ректором. Завдяки його діяльності був створений богословський центр, який об'єднував БНТ, ГК Богословську Академію, Духовну семінарію і редакцію журналу "Богословіє". Завданням центру було знайомити Захід зі Східною церквою, її теологією і на світовому рівні "дати свідоцтво своєї культурної зрілості" (Й. Сліпий).

При Академії була Молитовниця з дорогоцінними іконами в іконостасі. Ректор о. Сліпий особливу увагу приділяв іконам, які визнавались осередком індивідуального та літургічного пошанування, що пробуджує в людини бажання поглибити свої знання. Він вважав, що ікони в церковному житті християнина відіграють своєрідну роль ме­дитації. Праця на цю тему була опублікована ним в збірнику "Шляхи обнови". Недарма при Богословській Академії була відкрита кафедра мистецтвознавства, для викладання на якій були покликані мистецтвознавець професор Іларіон Свєнціцький та візантолог професор Володимир Залозецький.

В своїх наукових працях доктор філософії і теології о. Сліпий стверджував, що своєю історією, традиціями, культурою, обрядами і релігійною духовністю Українська церква належить до Християнського Сходу, "чим був Рим для Заходу і германців, тим Візантія була для Сходу і слов'ян" і що "візантійська культура усунула поганство, зуніфікувала Київську державу та зорганізувала поодинокі племена" і вцьому "велику роль зіграла Церква на чолі з митрополитом", а тому "візантинізм є важливим чинником в сьогоднішньому екуменічному русі". Автор підкреслює, що візантійська культура розвинула і зберегла багатющі елементи філософської і богословської думки цілого Християнського Сходу.

Свої наукові праці доктор богословія і філософії о. Сліпий друкував у журналах: "Богословіє", "Нива", "Дзвін" та інших. Науководослідницька та видавнича робота були належно оцінені і в 1930 році його обирають дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка. Професор о.Сліпий в 30-их роках XX ст. бере активну участь у науковий конференціях, присвячених екуменічним питанням, що проходили в Пінську (1933,1934), і конгресах у Вельграді (Чехія, 1925, 1933, 1937), на яких виступав з доповідями про становище Східної Християнської церкви. Притримуючись унійської концепції Церкви, професор о.Сліпий у той же час критикував намагання "латинізувати" Східну Церкву - УГКЦ. Церква постійно мусила боротися за своє збе-реткення, щоби вистояти в протистояннях "нездорових течій західного (латинсько-католицького) та східного (православного) вірувань". Складність не з'єднаного християнського світу полягала в тому, що за різними сторонами стояли "великі потуги цього часу". Однак Церква зуміла проявити свою життєздатність. Золотою ниткою в його працях була "Єдність Христового стада".

У своїх наукових працях професор о. Сліпий не обмежувався екуменічними питаннями, він заявив про себе як щирий український патріот. "Зріст і сила нації, - писав він, - заповнені тоді, коли вона у всіх напрямках і ділянках ритмічно пробиває собі шляхи і зараджує потребам і вимогам, які ставлять час і умовини" (Журнал "Нива", 1930, №9), а на установчому з'їзді БНТ свій виступ він закінчив словами: "Науковою культурною працею ми кладемо чи не найсильніші підвалини нашому національному і державному життю".

Велике значення він приділяв вихованню молодого покоління і належним чином оцінював у цьому роль Церкви. Відзначаючи наукову, священичу, організаційну діяльність о. Йосифа Сліпого, Митрополит Андрей в 1935 р. іменує його архидияконом-митратом і Крило-Шанином Митрополичої Капітули у Львові. В тому ж році о. Крило-Шанин Сліпий публікує в журналі "Дзвони" статтю "Віра і наука", в якій висвітлив питання взаємовідношення між вірою і наукою. Суперечності, які виникають між ними, є лише непорозуміннями, бо тільки в "цілості і єдності треба шукати суть людської думки", це "два крила, якими підноситься людський дух в безкрайні простори".

На унійному з'їзді у Львові (1936) о. Крило-Шанин Сліпий висловлює думку про скликання спільного собору православних і католиків. В резолюції з'їзду було записано про "конечність зміцнення свідомості, про приналежність помісної Української церкви до Християнського Сходу", таким чином він підкреслив свою відданість Східному обряду.

В 30-х роках XX ст. він здійснив цілий ряд подорожей за кордон - до Єрусалиму (1934), Англії (1935), на Сицилію (1937) - де відвідував всесвітньовідомі університети (Оксфорд, Кембрідж) і українські громади. Про свої подорожі друкував замітки в журналі "Нива". Відвідав Лемківщину і Бойківщину.

З часом отець митрат і Крило-Шанин Митрополичої консисторії стає одним з найближчих і довірених співробітників Митрополита Андрея, успадковуючи властиві йому щирість, глибоку релігійність, працьовитість, організованість і відповідальність за доручену справу. Між ними виникла сердечна приязнь.

На початку Другої світової війни (вересень 1939), внаслідок бомбардування Львова німецькою авіацією, була знищена бібліотека Духовної семінарії і БНТ. З приходом до Галичини більшовиків (17.09.1939) і встановлення атеїстичного режиму життя Церкви, наче завмерло. Були закриті Духовна семінарія і Богословська академія, ліквідоване БНТ. В цей критичний час за рекомендацією Митрополита Андрея папа Пій XII 25 листопада 1939 р. надає отцю-митрату Йосифу Сліпому титул архиєпископа і коадютора (законного спадкоємця помісної УГКЦ). Консекрація (посвячення) нового Владики відбулася 22 грудня 1939 р. в митрополичій каплиці. Поряд з норами обов'язками в митрополії Кир Йосиф пише підручник з догматики, який був виданий лише в 1957-60 рр.

Після виникнення війни між Німеччиною і Радянським Союзом НКВД розпочало терор в Галичині. 22 червня 1941 р. енкаведисти вдерлися на святоюрську територію, вивели всіх мешканців на подвір'я, в тому числі і Архиєпископа Кир Йосифа, і тримали під загрозою розстрілу, але згодом всіх відпустили. З приходом до Львова німців життя Церкви почало відроджуватись, запрацювала Духовна семінарія. Кир Йосиф був присутній на проголошенні Української державності в будинку "Просвіти" (30.06.1941).

Тяжкі випробування випали на Кир Йосифа в часи німецької, а з 1944р. і більшовицької окупації, коли треба було стати в обороні християнської віри і УГКЦ. Після смерті Митрополита Андрея Шептицького (1 листопада 1944) Галицьким митрополитом стає Архиєпископ Сліпий Кир Йосиф. 23 листопада 1944 р. він звертається до духовенства і віруючих з настановою, як поводитись в новій ситуацій, бо ще невідомо було, як більшовицька влада поставиться до УГКЦ. У грудні 1944р. Кир Йосиф направив до Москви делегацію на чолі з Архимандритом Климентієм Шептицьким для визнання УГКЦ на рівні з іншими церквами. Була надія, що якось нормалізуються відносини між Державою і Церквою. Але в короткому часі почало проявлятися вороже ставлення влади до Церкви. Була закрита Духовна семінарія, почались арешти духовенства і, зрештою, 11 квітня 1945 р., майже за місяць до закінчення Другої світової війни, увечері арештували Митрополита Кир Йосифа Сліпого, і з цього часу починається 18-річний каторжний шлях по тюрмах і ГУЛагах більшовицької імперіі. Кир Йосиф залишив спомини про ті часи, збереглось велике листування (о. д-р І.Хома, "Йосиф Сліпий. Отець та ісповідник української мученицької Церкви", Рим, 1992, с. 183). В даному випуску вміщено частину його споминів.

Після річного слідства в київській тюрмі КГБ воєнний трибунал присудив йому 8 років суворих табірних робіт (Новосибірськ-Маріїнськ-Печора-Інта та інші місця). По закінченні 8-літнього "строку", в квітні 1953 р. Митрополита Йосифа перевозять на кілька місяців до Москви, а відтак, у серпні 1957 р., його засилають в Маклаковський будинок інвалідів, що в Єнісейському районі Красноярського краю, де він перебував до 19 червня 1958 р. За цей час він написав цілий ряд звернень до уряду, безпоседньо до М. Хрущова, про становище УГКЦ, а також капітальну працю "Історія Вселенської церкви на Україні", за що на нього завели нову судову справу. Слідство спочатку провадили в Красноярську (до 12.09.1958), а відтак в Києві (до 24.04.1959). 17 червня 1959 р. Верховний суд УРСР на закритому засіданні засудив Кир Йосифа на 7 років "покарання" з відбуванням кари у виправно-трудових таборах за "активну роботу, направлену на відродження уніатської церкви, підпорядкованої Ватикану, та ліквідацію соціалістичного ладу на Україні" (о. І. Хома). Три роки потому колегія Верховного суду УРСР 27 вересня 1962 р. ухвалила "визнати Сліпого Йосифа Івановича особливо небезпечним рецидивістом та визначити йому для відбування покарання у виправно-трудових колоніях особливого режиму" (о. І. Хома). Таким чином 70-літнього Кир Йосифа запроторено в ГУЛаги Мордовії та Сибіру.

Під тиском світової громадськості та завдяки старанням Ватикану, за вказівкою М. Хрущова Верховна Рада СРСР своєю постановою від 12 січня 1963 р. звільнила Митрополита Йосифа з ув'язнення з умовою "безповоротного вигнання з батьківщини". Так закінчився 18-річний тернистий шлях боротьби за віру, за УГКЦ.

9 лютого 1963 р. Кир Йосиф прибув до Рима. В цей час в Римі відбувався історичний II Ватиканський Собор. У жовтні 1963 р. Митрополит Кир Йосиф на Вселенському Соборі поставив питання про створення Українського Патріархату, а в грудні того ж року папа Павло VI наіменував його Верховним Архиєпископом та членом Святої Конгрегації для Східної церкви. Кир Йосиф бере участь в Євхаристійному конгресі в Бомбеї. Через два роки, 22 лютого 1965 р.,на тайній консисторії Папа іменував його кардиналом РКЦ.

В Римі Кир Йосиф відновив науковий квартальник "Богословіє", організував Український Католицький Університет (25.11.1965) імені Папи Климента Римського, збудував для нього приміщення (жовтень 1966) та монастир Чину св. Студита, був ініціатором будівництва в Римі собору св. Софії. Своїми домаганнями він повернув втрачені українські маєтки у Римі, зокрема церкву св. Сергія і Вакха, яку відновив і встановив там Чудотворну ікону Жировицькоі Богоматері.

Кир Йосиф брав участь у роботі синодів і конгресів (1976,1977, 1980), на яких виступав з доповідями про знедолений український нарід, про переслідування Христової Церкви в Радянському Союзі, при чому наголошував, що комуністичний уряд поставив поза законом УГКЦ.

Починаючи з 1968 р., Кир Йосиф здійснював пастирські відві­дини єпископатів і українських громад у цілому світі: в Канаді, США, Колумбії, Венесуелі, Перу, Бразилії, Аргентині, Австралії, Новій Зеландії (1968 - 1976). Коли він вперше приїхав до Канади, то негайно відвідав хворого Митрополита Української Православної Церкви Іларіона (І.Огієнко), який перебував у лікарні. Під час відвідин Аме­риканського Католицького Університету у Вашингтоні йому надали докторат "Ноnoris causa". У наступних роках (1969,1970) Кир Йосиф відвідав українців у Німеччині, Іспанії, Англії, Франції, Австрії.

Будучи Верховним Архиєпископом, Кир Йосиф скликав синоди єпископів УГКЦ. На одному з них - четвертому (1969) він проголосив Патріархат УГКЦ, а в 1975 р. прийняв титул Патріарха. Він був пере­конаний, що можна об'єднати УПЦ і УГКЦ в єдиний патріархат для всіх українців. У своїй повсякденній праці Кир Йосиф все робив, щоб об'єднати обидві церкви. Про свої задуми він писав: "Боже, дай світу єдність, за цю єдність молився так гаряче й сам Христос перед своєю смертю", "...непорозуміння, свари, де б вони не поставали і звідки б не походили, ні в церковному, ні в національному житті, ні в родинному чи громадському, ніде до нічого доброго не доведуть. Де нема згоди, там усе пропадає". Святі слова перестороги Патріарха акту­альні і сьогодні. З червня 1976 р. Патріарх Йосиф направив послання Українському народу "Мир і Благословення", у якому закликає до "поєднання в Христі" (подається в даному випуску).

Патріарх Кир Йосиф одночасно був і меценатом, він виділив кошти на утримання Українського Вільного Університету, доктором якого згодом був, на видавничу справу.

7 вересня 1984 р. в Римі, в приміщенні Українського Католицького Університету помер Верховний Архиєпископ, Патріарх, Кардинал, Митрополит УГКЦ Кир Йосиф Сліпий. Згідно з його заповітом, через 8 років після смерті (1992), тлінні останки Патріарха Йосифа були перевезені до Львова. Духовенство, представники влади в т.ч. президент України Л. Кравчук, Патріарх УАПЦ Мстислав, громадські організації і тисячі народу зустрічали в аеропорту Львова домовину з тлінними останками Патріарха УГКЦ Йосифа і супроводжували їх до собору св. Юра, де відправлялись Богослужіння. На протязі кількох днів в соборі св. Юра був вільний доступ до домовини Патріарха, щоб поклонитись і попрощатись з Великим Українцем, душпастирем українського народу, мучеником за Христову віру і каторжником більшовицьких тюрем і ГУЛагів. Після чого домовина з Патріархом була захоронена в крипті собору св. Юра.

В пам'ять першого Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого в Римі видано твори Кио Йосифа (1968-1972), відкрито меморіальний комплекс і пам’ятник в рідному селі Заздрість (1998), меморіальний музей в приміщенні Львівської богословської Академії (1997), встановлена меморіальна стела у Львові, на будинку де була Богословська Академія, меморіальні дошки в м. Тернополі та інших містах. Його іменем названі вулиці міст України, йому присвячуються наукові конференції і т. п.

Коментарi