Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Художні промисли Теребовлянського району
- Родина Семців
Стефанія Антонівна Семців
1947р. 25 квітня – народилася ся в с. Ласківці Теребовлянського району Тернопільської області.
1965р. закінчила середню школу с. Ласківці
1970-1972рр. – навчається в Чернівецькому медичному училищі
1976р. – початок праці на фабриці ялинкових прикрас у Теребовлі
1979 – 1982рр. навчалася у Загорському художньо – промисловому технікумі Іграшки (Росія)
1992 – 1993рр. – працювала керівником гуртка «Народні умільці» в ЗОШ №3 м. Теребовля
1993-1994рр. – працювала на станції юних техніків, вела гурток «Дизайн»
1995р. – перша персональна виставка «Родинні обереги» в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї
1996р. – виставка в м. Теребовлі та с. Зарваниці Теребовлянського району
1997р. – член Спілки майстрів народного мистецтва України.
1997р. лауреат Всеукраїнського конкурсу на кращий вишиваний рушник, м. Київ
1999р. 6 серпня – збірна виставка на звіті художніх колективів Тернопільщини «Веселка Надзбруччя»м. Київ
2000р. 25 квітня – 23 травня – персональна Великодня виставка вишивок і писанок у Тернопільському обласному художньому музеї.
Надія Петрівна Семців
1978 р. 25 квітня – народилася в м. Теребовлі
1985-1994рр. – навчалася в Теребовлянській ЗОШ І – ІІІ ступенів № 3
1985-1999рр. – навчалася на декоративно – прикладному відділенні Теребовлянського вищого училища культури
1997р. – навчалася в інституті підвищення кваліфікації працівників культури Міністерства культури України, м. Київ
1999р. – початок праці на станції юних техніків «Дизайн» у Теребовлі
Ще з дитячих років мама, Стефанія Антонівна, любила малювати, пробувала шити, цікавилася писанкарством. Закінчивши художньо промисловий технікум Іграшки, Стефанія Семців працювала дизайнером на фабриці ялинкових прикрас у Теребовлі, де стала автором багатьох комплектів іграшок – «Малютка», «Доктор Айболить», «Декоративні пташки», «Рукавичка»та ін.
Професійною вишивкою мама почала займатись в 1990 році, коли повезла до Києва на художню Раду ялинкові прикраси. Того дня посвячувала прапор України біля міської Ради. Додому приїхала окрилена з піднесеним настроєм, із бажанням зробити щось корисне для Незалежної України, вкласти зернятко до її відродження. Додав натхнення випадок, коли побачила на керівничці художньої Ради батистову блузку, що була вишита дрібненьким майстерним хрестиком під восьмикратним збільшуючим склом. Тоді вирішила власними руками створити таке диво. З того часу Стефанія Антонівна не уявляє себе без вишивки, вивчила різну її техніку з книжок, з експонатів музеїв, а також з родинної колекції. Досліджувала походження візерунків на основі давніх подільських вишивок, творила свої орнаменти, які відповідають традиціям краю, зокрема Теребовлянщини.
Моя творчість, як молодої майстрині, почалася з відвідування гуртка у школі, де моя мама викладала вишивку та писанкарство. В 14 років я зробила свою першу роботу – рушник „Оберіг”. Як і мама, я володію різними техніками вишивки. А навчаючись у Теребовлянському вищому училищі культури, засвоїла техніку паперопластики (обємної витинанки). Одна з моїх робіт „Зацвіла у лузі червона калина”, експонувалась на кількох виставках. Мені більше подобається писати писанки восковою технікою. Часто беру участь у збірних виставках у Тернополі, Теребовлі, Києві. В нашій колекції є роботи чотирьох поколінь: прабабу сине покривало та деякі фрагменти з її робіт, бабусині подушки, рушники, обруси, покривала, блузки, мамині костюми, рушники, обруси, писанки, дряпанки, мальованки та мої рушники, серветки та обрус.
Вишиваючи рушник ”Козацький”, Стефанія Антонівна використала девять видів швів: одинарний прутик, качаточка, мережка – ляхівка, лиштва, зернівка, ретязь, вирізання, мережка роздільний прутик та солов’їні вічка. Крім того володіє ще іншими техніками: низинка, стебнівка, набірування, штапівка, хрестик, пів хрестик, різними видами гладі та ін. Серед вишиваного жіночого одягу привертають увагу костюми „Соляночка”та „Веснянка”, які виконані на батисті під восьмиразовим збільшуючим склом. До костюма „Соляночка” увійшли: сорочка, спідниця, фартушок, віночок із стрічками та коралі.
Вишиваючи вбрання, куди входять і чоловічі сорочки, майстриня дотримується традицій свого краю.. Привертають увагу також її високомайстерні роботи на основі конопляного та лляного полотна, яке збереглося в сім’ї, бо дідусь Михайло Семців був ткачем.
Також привертають увагу оригінальні вишивки „білим по білому”. Так, вишитий рушник „Козацький”, „Соната”, жіноча та чоловіча сорочки. Рушник „Соната”, який виконаний на фабричному лляному полотні, у 1996 році зайняв призове місце на всеукраїнській виставці – конкурсі на кращий рушник України в м. Києві (за техніку виконання).
В моєму творчому доробку серед вишивок є такі роботи: рушники – „Оберіг”, „Давнина”, „Надія”, обрус ”Ламана гілка”, серветки білим по білому на конопляному полотні, подушки та ін. В своїх роботах я стараюся дотримуватись традицій рідного краю.
Крім вишивання, Стефанія Семців з 1992 року професійно займається писанкарством. Писанкарство – це ціла наука. Кожен штрих, кожна риска про щось розповідає, має прихований зміст. Лінії, трикутники, ромби, замкнуті кола – символи вічного безконечного життя. Оздоблене візерунком яйце в Україні набуло символічного релігійно – обрядового значення ще задовго до християнства. Звичай має давній і глибокий зміст. Яйце завжди виступало джерелом життя у Всесвіті. Це обумовило побожне ставлення до них. Існують численні легенди про писанки, як незамінній символ Воскресіння Христового. Українська писанка, як і вишиванка, стала у світі символом нашого народу. Не випадково в Канаді встановлений пам’ятник писанці.
Вивчаючи писанкарство, та постійно вдосконалюючи свою майстерність, мама передає навики народним умільцям районної станції юних техніків у Теребовлі. В її творчому доробку є др’япанки, мальованки та писанки восковою технікою. Перевагу мама надає др’япанкам, які виконує на пустотілих курячих яйцях, покрашених в лушпинні цибулі. Стефанія Антонівна використовує різноманітні писанкарські символи: геометричні, рослинні, солярні знаки, берегині, безконечники, Дерево життя та інше. Серед дряпинок привертають увагу такі роботи: „Сльози Матері Божої”, „Альфа і Омега”, „Аб ово”(все починається з яйця), „Молочний шлях” та серія безконечників і Берегинь.
Роботи Стефанії Семців зберігаються у власних колекціях багатьох колекціонерів – любителів таких країн як: Англія, США, Італія, Канада, Японія та ін., а також в музеях м. Червоногруда та Тернополя.
З 1995 року Надія та Стефанія Семців беруть участь у обласних та всеукраїнських виставках, відзначені численними грамотами, дипломами та преміями. Іх вишиванки були помічені допитливими глядачами та відзначені прискіпливим журі. Роботи чотирьох поколінь родини Семців „Від роду до роду” експонувалися в палаці культури „Україна” під час творчого звіту художніх колекціонерів Тернопільщини „Веселка Надзбруччя”. Існує домовленість зробити виставку в музеї І. Гончара в м. Києві.
Стефанія і Надія Семців мріють відкрити хату – музей вишивки та писанки у Тернополі, для передачі з роду в рід, з покоління в покоління традиційного мистецтва та збагачення національної культури.
